Віддав життя за Україну!
30 січня 2024 року у нашому ліцеї відбулася сумна подія – відкриття анотаційної дошки герою Олексію, який віддав своє життя заради нас.
Олексій повернувся до своєї рідної школи, увіковічнений у пам’ятній дошці, але в пам’яті кожного закарбовується героїчність нашого випускника, адже ми живі завдяки відважним воїнам.
Якимець Олексій народився 8 травня 1997 року у селі Комарів . У 2004 році пішов у перший клас Комарівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, де навчався до дев’ятого класу. Під час навчання у школі брав активну участь у житті закладу, завжди був веселий та готовий прийти на допомогу кожному.
Після закінчення школи у 2012 році Олексій вступив у Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту та будівництва, після закінчення якого отримав диплом спеціаліста «Оператор комп’ютерного набору».
У 2017 році був призваний на службу у повітряні війська у Київську область. Прийшовши з армії , у 2019 році зустрів кохану Оксану, а вже у 2021 році Оксана стала його дружиною перед Богом. У них народилася донечка Єльвіра.
З початком повномаcштабного вторгнення росії в Україну Олексій вступив до лав тероборони, а 19 вересня 2022 року був призваний на військову службу у Третю окрему штурмову бригаду. Востаннє Олексій завітав до нашого ліцею в червні 2023 року на випускний вечір сестри Ангеліни, коли приїхав у довгоочікувану, але, на жаль, останню відпустку.
Згодом він знову повернувся на службу. Якось Олексій повідомив, що йде на важливе завдання, але говорив, як ніколи, наче відчував, що востаннє. Під час розмови говорив рідним, як сильно їх любить, а особливо донечку Елю. Остання розмова були близько сьомої вечора, після того Олексій не виходив на зв’язок.
30 серпня 2023 року Третя окрема штурмова бригада полку «Азов» виїхала на завдання під м. Бахмут. Перше вересня стало найжахливішим днем для родини, жителів села, коли повідомили, що Олексія вже нема в живих. Олексій загинув на полі бою, захищаючи Україну від російської агресії. Нагороджений медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину» (посмертно). 
Герої не вмирають! Вони тут, з нами на Землі. Лише тихенько – тихенько сплять. Ми ж плачемо, вони не плачуть. Їхні душі горять героїчним жовто-блакитним полум’ям. А у нас, в українців, є одне бажання – щоб закінчилась війна та з перемогою, живими й здоровими, повернулися додому наші воїни.
