Вони загинули, щоб ми жили
5 жовтня 2023 року у Комарівському ліцеї імені Антіна Могильницького відбулося урочисте відкриття пам’ятних анотаційних дощок нашим випускникам-Героям, які загинули за Україну: Мельничуку Й., Шпачинському І., Івасіву В.
Відкриття анотаційних дощок – це щира подяка справжнім патріотам, які боролись за цілісність України, мир, спокій на рідній землі.
На прикладі таких Героїв зростатиме наше покоління – на патріотизмі, прагненні української нації до свободи та самовизначення.
Мельничук Йосиф Михайлович народився 4 січня 1972 р. в с. Комарів Галицького району Івано-Франківської області в сім’ї робітників. У 1989 році закінчив Комарівську середню школу. Дуже любив українську пісню, часто любив наспівувати собі чарівні мелодії. Був надзвичайно позитивною та доброзичливою людиною, завжди при зустрічі з друзями, односельцями вмів подарувати позитивні емоції та зустрічав усіх з посмішкою на обличчі. У 1990-1992 роках – служба в Армії в м. Хабаровськ.
Після повернення з Армії працював у військовій частині с. Крихівці. У 2000 році одружився, з дружиною Ніною виховали сина Сергія, який зараз служить у Нацгвардії. Йосиф Мельничук ніколи не залишався осторонь, бо був небайдужий до того. якою буде його Україна.
З початком повномасштабної війни росії з Україною пішов служити в Івано-Франківський 78 батальйон, 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського, згодом переїхав в місто Гуляйполе Запорізької області.
6 грудня 2022 р. внаслідок артобстрілу боєць Йосиф загинув на околиці м. Гуляйполе. Похований військовослужбовець на кладовищі в Опришівцях.
Йосиф Мельничук завжди залишиться в наших серцях як відданий захисник і чудова людина. Ми завжди будемо пам’ятати його великий внесок у благо нашої країни.
Посмертно нагороджений відзнакою міського голови Івано-Франківська.
Заплакало небо. Верба похилилась.
Замовкли вітри,тільки мати молилась.
Героя душа відлітала на небо,
Упав він в бою ,Україно,за тебе.
Шпачинський Ігор Ігорович народився 13 жовтня 1997 р. у селі Сокіл. У 2003 році вступив у перший клас Комарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Закінчивши 11 клас, вступив у Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання.
Ігор був добрий, чуйний, відповідальний, щирий, надійний товариш, завжди готовий прийти будь-кому на допомогу. Таким його пам’ятають однокласники, педагоги, однокурсники. Після закінчення коледжу поїхав на заробітки у Польщу, адже була мрія – побудувати власну оселю.
14 листопада 2019 року пішов служити на строкову службу у Нацгвардію, частину 3057, а 14 травня 2021 р. повернувся до рідного дому.
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну 25 лютого 2022 року Ігор пішов захищати рідну землю. 18 березня 2023 р. повернувся у відпустку, одружився, радів, дізнавшись, що у нього буде син. Але згодом повернувся на фронт…
3 квітня 2023 р. виїжджав на бойове завдання в Донецьку область, потрапив під обстріл і загинув у с. Спірне у прекрасну пору буяння і розквіту природи. Загинув, виконуючи чесно громадянський обов’язок перед Батьківщиною.
Поховали Шпачинського Ігоря в рідному селі Сокіл. Він став Ангелом – охоронцем для нас, для України .
Нагороджений медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям» (посмертно).
Ти далеко. Вже десь в висоті,
Добрим воїном будеш у Бога.
Вічна слава, Ігорку, тобі!
Жаль,коротка життєва дорога…
Івасів Василь Михайлович народився 18 липня 1993 року в с. Комарів Галицького району. Навчався у Комарівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Був здібним, чесним, відповідальним, чуйним хлопцем. Після закінчення школи поступив у Прикарпатський університет на спеціальність "Комп'ютерна інженерія". А пізніше був призваний на строкову службу 05.06.2015 року, яку проходив у м. Васильків Київської області. Після завершення служби у ЗСУ закінчив магістратуру Прикарпатського університету в 2019 році. Свою майбутню професію він мріяв пов'язати з роботою в іноземній ІТ-компанії. Після завершення навчання в університеті молодий, талановитий юнак постійно вчився, відвідуючи різноманітні курси, одночасно працюючи на ВО "Карпати" у відділі інформаційних технологій.
У перші дні повномасштабної війни Василь 27 лютого 2022 року був призваний до лав ЗСУ. Служив у Івано-Франківському аеродромі. Згодом був переведений у відрядження в 35 окрему морську бригаду, а потім у 137 ОШБ.
23 квітня 2023 р. під час виконання бойового завдання в населеному пункті Новобахмутівка Донецької області в результаті ворожого обстрілу отримав поранення, несумісне з життям…
Посмертно нагороджений медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям»
Село хустину чорно одягло,
Від горя почорніли білі хати,
Серця і душі смутком залило,
Комарів Василька вийшов зустрічати.
За що поліг він у тяжкім бою,
В такому віці молодому,
Віддав найцінніше за державу свою,
Не так він мав вернутися додому.
Він був для мами й тата сонечком ясним,
Для брата і сестри надійним тилом,
Було і дівчині коханій легко з ним,
Був би взірцем для своєї родини.
Село хустину чорну одягло,
Калина похилилася над тином,
Серця і душі смутком залило,
Комарів прощався з славним сином.
Герої, ви заплатили дорогу ціну,
І мати сина з бою не діждалась,
За кожен крик і біль, гірку сльозу,
Що з вуст її тим розпачем зірвались.
Ви йшли вперед у бій без вороття
За мирне небо, посмішку дитини…
Це ви дали нам поштовх до життя,
За мир і за майбутнє України.
